Світогляди

Про війну та людей

Ми вільні. Кожен з нас рятує всесвіт,
І кожен на свій лад його творець.
Хтось світ цей, як дитя маленьке, пестить,
А хтось, руйнує, губить нанівець.

Одні, як янголи, квітастий світ будують,
Любов омріяну даруючи усім,
А інші – демони. Хапають і руйнують
І роблять світ холодним і німим.

Одні живі душею, інші мертві.
Живі страждають, а мерці живуть,
Війною й голодом ввергають нас у пекло.
Мерці, як звірі, до живих ідуть.

І сіють лють червону, кров’ю злиту.
І доброта зникає, бо вона
Не може з люті сильної корону влади збити.
Стає й вона червона і сумна.

Не бачить Бог серед туману світла,
Не бачать люди правди,  бо вона з
Брехнею й брудом змішана, залита,
І темрява вже світло поглина.

Чорніє біле вже, живі не можуть жити
Бо люди – звірі, в лісі віковім.
Жеруть своїх, хизуючи, як діти,
З тих, хто світліший, і іще живий.

Скажіть мені, як пекло побороти?
Як відрізнить померлих від живих?
Як зло знесилити, і дати йому  спротив?
Як захистити добрих і слабких?

Іще скажіть мені, коли настане
Той час омріяний, щоб Янголи жили,
А мертві мертвими уже навіки стали,
В свій мертвий шлях у мертвий сон пішли?
01-03.12.2022