Архивы Автобиографические, о поэзии

Нарешті повернулась

Мені здається, що життя – пісок,
Який крізь пальці ллється.
Як з дерева стікає сок,
Так і життя колись минеться.

Я тихо сяду у камина,
сожму усталые уста,
Налью блаженство из графина,
В нем тишина не отпита.

Є шлях один від серця до небес,
Не кожен мусить шлях такий пройти.
І, поки Бог у грудях не воскрес,
Ми шлях омріяний не можемо знайти.

Тени приходят в полдень,
Ночь разрушает день.
Где я сейчас не помню.
Сердце моё – мишень.

Коли навкруги війна
Я дуже прошу любові,
Мені здається вона
Усе зцілить, заспокоїть.

Ах, как не хочется стареть, 
Уже луна в рассвет упала,
И солнце выглядит устало,
На лик отбрасывая медь.