Нарешті повернулась

Мені здається, що життя – пісок,
Який крізь пальці ллється.
Як з дерева стікає сок,
Так і життя колись минеться.

Мені здається, що життя, як сон,
В який стрімглав впадаєш;
Воно, хватає у полон
І забирає все, що маєш.

Воно неначе – листопад.
Зима. Чомусь біліють скроні.
І павутиння на очах,
І павутиння на долонях.

Хода і постать вже не ті.
І не побачень, не пробачень.
Здається – погляди  пусті.
І не відбудеться присвячень.

Лиш ось, гаряча и мʼяка –
Чиясь рука, чийсь дивний погляд.
І мова тиха і пʼянка.
Вона прийшла, сідає поряд.

І вже чорніє сивина,
І осінь вмить одну забулась.
Любов – казкова дивина.
Життя нарешті повернулось!
07.09.25 02.00